Українці - Соціальна блоґерська мережа

Солдати двох армій на вулицях Бреста обмінювалися цигарками, офіцери пригощали одне одного пивом

Брест. 23 вересня 1939. На трибуні — генерал Гудеріан і комбриг Кривошеїн

23 вересня 1939 в Бресті пройшов спільний парад вермахту і Червоної армії

Якби містам привласнювали звання так само, як людям, Брестська фортеця була б двічі героєм. Тому що в червні сорок першого вона відображала вже другу облогу. Перший раз гарнізону Брестської фортеці довелося тримати оборону в тридцять дев`ятому. Тоді її захищали польські війська генерала Плісовского. А нападниками були всі ті ж.
«На тій війні незнаменітой ...»

У тридцять дев`ятому, коли Німеччина напала на Польщу, Брестську фортецю штурмували сім разів. Атаки німецької піхоти підтримувала артилерія. Але все було безуспішно. Гарнізон відбивав спроби прориву. Нападаючим здавалося, що протистоїть їм потужна військова угрупування. А генерал Константи Плісовскій командував всього лише трьома батальйонами піхоти і батальйоном охорони. У нього не було навіть жодного протитанкової гармати. А в місто, до якого рукою подати, вже входила танкова дивізія Гудеріана.

13 вересня Плісовскій наказав евакуювати з Брестської фортеці сім`ї офіцерів і підофіцерів, замінувати мости і підходи до фортеці, заблокувати головні ворота танками. Декілька легких бойових машин, які мав генерал, за прямим призначенням використовувати було безглуздо.

14 вересня частини 10-ї німецької танкової дивізії 19-го армійського корпусу вирушили до фортів. Артилерія обрушила на фортецю потужний вогонь. Потім на штурм пішла піхота. Але гарнізон відбив атаку. Під командуванням генерала Плісовского було дві тисячі чоловік. Атакуючих — п`ять тисяч. Але фортеця трималася. 16 вересня почався ретельно підготовлений штурм фортеці. Його знову відбили. Але в цих боях генерал Плісовскій був поранений.

Брестська фортеця билася в облозі три доби — з 14 по 17 вересня. Вона могла б триматися і довше. Але того дня кордон перейшла Червона армія. Всім було ясно, що війна знайшла інший поворот. І подальший опір, яким би героїчним воно не було, тільки перемеле людські життя і закінчиться безглуздим знищенням гарнізону. Щоб зберегти людей, генерал Плісовскій ухвалив рішення вивести свої батальйони з приреченою цитаделі.

У ніч на 17 вересня польські військові йшли з фортеці під артилерійським вогнем. Виносили поранених. Чи не кидали вбитих. Ті, хто вцілів і дістався до Тересполя, поховали загиблих на місцевому кладовищі. Там і зараз в збереженні їх могили.

А зі сходу назустріч військам вермахту вже йшли полки комкора Василя Чуйкова. У той самий час, коли поляки йшли з фортеці, в Кремль був викликаний посол Польщі Вацлав Гжибовській.

Заступник наркома закордонних справ СРСР Володимир Потьомкін зачитав йому ноту, підписану Сталіним: «Польсько-германська війна виявила внутрішню неспроможність польської держави. Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це означає, що польська держава і уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, підписані між СРСР і Польщею. Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всіляких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР ». «Польща ніколи не перестане існувати», — відповів посол і відмовився прийняти ноту. Потьомкін спробував нав`язати ноту прямо в руки, але Гжибовській кинув її на стіл і ще раз повторив: «Ніколи!» І вийшов з кабінету, грюкнувши дверима. Коли він під`їхав до будівлі посольства, його чекав кур`єр з Наркомінсправ — з нотою в руках. Але і там вручити ноту не вдалося. Тоді її просто відправили в посольство поштою.

Тієї ж ночі і в той же час, коли Потьомкін читав польському послу ноту Сталіна, в Кремль був викликаний і німецький посол граф фон Шуленбург. Його, на відміну від польського дипломата, брали як дорогого гостя: не замнаркома з сухим читанням ноти, а Сталін, Молотов і Ворошилов з гарними новинами. Після дружніх рукостискань фон Шуленбургу сказали, що саме сьогодні на світанку Червона армія перейде радянсько-польський кордон по всій довжині — від Полоцька до Кам`янця-Подільського. Посла попросили передати в Берлін дружню прохання про те, щоб німецькі літаки не залітали на схід від лінії Білосток — Брест — Львів. Посол пообіцяв, що ніяких неприємних сюрпризів у вигляді баражують літаків на шляху радянських військ не буде.

А вранці «Правда» і «Известия» вийшли з текстом радянсько-німецького комюніке на перших шпальтах:

«Щоб уникнути будь-якого роду необгрунтованих чуток щодо завдань радянських і німецьких військ, що діють в Польщі, уряд СРСР і уряд Німеччини заявляють, що дії цих військ не переслідують якої-небудь мети, що йде врозріз з інтересами Німеччини або Радянського Союзу і суперечить духу і букві пакту про ненапад, укладеного між Німеччиною та СРСР. Завдання цих військ, навпаки, полягає в тому, щоб відновити в Польщі порядок і спокій, порушені розпадом польської держави, і допомогти населенню Польщі перевлаштувати умови свого державного існування ».

Так Радянський Союз розірвав підписаний ще в 1932 році радянсько-польський договір про ненапад. Згідно з цією угодою заборонялися допомогу і будь-яке сприяння Радянського Союзу державі, яка нападе на Польщу, і навпаки. Але що там виконання міжнародного договору, якщо мова йде про поділ територій! Радянсько-польський договір про ненапад був забутий в той же момент, коли Німеччина запропонувала просто поділити Польщу і назавжди стати добрими сусідами.

При цьому радянське командування побоювався, що, незважаючи на пропозицію вічної дружби, німецька армія може як би ненароком вийти на лінію Сталіна, і стрімко рушив війська на захід. Офіційно це називалося — захистити братські народи України і Білорусії. Спочатку захисників дійсно зустрічали там радісно. Радянська пропаганда працювала не дарма. Ще задовго до війни з того боку через кордон бігли іноді групи молоді. Бігли, щоб жити у вільній країні. Але тут їх хапали чекісти і старанно вибивали свідчення, ніби всі ці Жовтороті молодики і очманілі від страху дівчата — польські шпигуни. Тих, хто зізнавався, розстрілювали. Тих, хто допити витримував, відправляли на двадцять років у табори.

Радянсько-німецький пакт про ненапад був підписаний 23 серпня 1939 року. До нього додавався секретний протокол про розподіл Східної Європи між Москвою і Берліном. 31 серпня Верховна Рада СРСР його ратифікував. Радянський народ, як завжди, відповів оваціями. Про секретний протокол радянському народові, природно, не доповіли.

У ніч на 1 вересня Німеччина напала на Польщу.

До речі, Радянський Союз порушив договір з Польщею про ненапад ще до його однобічного розриву — до 17 вересня, коли послу зачитали радянську ноту. Через тиждень після нападу Німеччини на Польщу, 8 вересня, посла Гжибовській запросив Молотов і сказав, що відтепер транзит військових матеріалів до Польщі через територію СРСР заборонений. А з першого ж дня війни Радянський Союз люб`язно надав Німеччині мінську радіостанцію, щоб німецькі війська могли використовувати її в якості радіомаяка для наведення літаків, бомбардир Польщу. За цю дружню послугу Герінг особисто подякував наркома оборони Клима Ворошилова. А коли з Польщею було покінчено, прислав йому в подарунок літак.

Залякування Європи

Брест був окупований 22 вересня. Відразу двома арміями. Зі східного боку до міста увійшла авангардна 29-а танкова бригада під командуванням Семена Кривошеїна. Згідно секретному протоколу Брест ставав радянською територією. І на наступний день німецькі війська повинні були покинути місто. Але для демонстрації радянсько-німецької дружби воєначальники вирішили розлучитися красиво. І раз вже дві армії зустрілися як друзі, як союзники, які разом провели успішну бойову операцію, то за всіма традиціями це треба відзначити. І вони вирішили провести спільний парад. Прощальний — німці ж ішли. Неподалік, на той бік Бугу.

Урочистості розпочалися на наступний день після приходу радянських військ, 23 вересня, о 16.00. Зазвичай паради приймає одна людина. На цей раз брали було двоє. На дерев`яну трибуну в центрі Бреста піднялися два командири в парадній формі: випускник Казанського танкового училища Хайнц Гудеріан і випускник Військової академії імені Фрунзе Семен Кривошеїн.

Це було щире торжество. Солдати двох армій на вулицях Бреста обмінювалися цигарками, офіцери пригощали одне одного пивом.

Генерал Гудеріан згадає потім ці вересневі дні у своїх мемуарах: «Як вісника наближення російських прибув молодий офіцер на бронеавтомобілів, який повідомив нам про підхід їх танкової бригади. Потім ми отримали звістку про демаркаційної лінії, встановленої міністерством закордонних справ, яка, проходячи по Бугу, залишала за російськими фортеця Брест ... В день передачі Бреста росіянам у місто прибув комбриг Кривошеїн, танкіст, який володів французькою мовою, а тому я зміг легко з ним порозумітися ... Наше перебування в Бресті закінчилося прощальним парадом і церемонією з обміном прапорів у присутності комбрига Кривошеїна ».

Парад пройшов чудово. Війська з обох сторін показали чудову стройову вишкіл. Парадні розрахунки йшли під звуки Бранденбурзького маршу. Через сорок п`ять хвилин після початку параду на площі зазвучали національні гімни. Прапор рейху було спущено. Комбриг Кривошеїн вимовив по-військовому коротку промову. Радянський солдат підняв червоний прапор. Парад закінчено. Рейх йде на той бік нового кордону. В урочистій обстановці Радянському Союзу переданий місто Брест. Як і годиться, все завершилося банкетом для вищого керівництва. Розставання вдалося на славу. А 24 вересня німецькі війська покинули Брест. Ненадовго.

Цей парад був не для своїх громадян. Не для радянського народу. Не для німців. І вже тим більше не для мешканців Бреста, які зрозуміти не могли, в чиїх руках опинилося місто, чия тут влада і в якій країні вони тепер будуть жити. Гуркіт німецьких і радянських чобіт по брестської бруківці повинен був потужним луною відгукнутися в Європі. Треба було показати всьому світові, що з`явився могутній союз двох дружніх держав, які впевнено перекроять не тільки карту Польщі, а й карту світу. Шматок відріжуть для Німеччини і свою частку — для СРСР. З світом буде так, як було з Польщею.

Парад в Бресті був не єдиним спільним торжеством. У Гродно і Пінську теж пройшли паради з братанням радянських і німецьких солдатів — правда, менш масштабні, ніж у Бресті. Німеччина називала їх «парадами переможців». СРСР називав «парадами дружби». У Гродно на такий же, як у Бресті, наспіх збитий трибуні парад приймав комкор Василь Чуйков. Зайняті німцями міста за договором про дружбу і кордони, що слідом пакту про ненапад підписали СРСР і Німеччина, передавалися з рук в руки. Наче злодій приносив улов скупникові краденого.

Радянські війська просувалися швидко. Міста займали миттєво. І справа тут не в бойовий вишкіл. Ніякого серйозного опору на своєму шляху Червона армія не зустрічала. Чому ж поляки, відчайдушно воювали з німцями, навіть не спробували дати відсіч такий же агресії зі сходу? Вони чітко виконували наказ. Верховний головнокомандувач польськими збройними силами маршал Ридз-Смігли відразу після вторгнення Радянської армії до Польщі направив у війська директиву: «З Радами в бої не вступати, чинити опір тільки у разі спроб з їхнього боку роззброєння наших частин, які увійшли в зіткнення з радянськими військами. З німцями продовжувати боротьбу. Оточені міста повинні боротися. У випадку, якщо підійдуть радянські війська, вести з ними переговори з метою домогтися виведення наших гарнізонів до Румунії і Угорщини ».

Маршал чудово розумів, що воювати на два фронти країна не зможе. Німеччина кинула проти Польщі півтора мільйона чоловік (62 дивізії), 2800 танків і 2000 літаків. Польське військо налічувало мільйон чоловік (37 дивізій — 31 кадрова і 6 резервних), 870 танків і танкеток і 771 літак застарілої конструкції. Німецькі війська переважали противника і чисельністю, і технікою. Поляки билися героїчно. Однак відкрити ще один фронт на сході їх армія вже не могла. І тому вирішено було не чинити опір радянським військам, а вести з ними переговори. Польське командування повідомило радянське керівництво, що дії Червоної армії не вважає початком війни СРСР проти Польщі.

Розвідка парадом

Була ще одна характерна деталь того параду. У той час, коли наші дружні війська ще готувалися до спільного свята, німецька розвідка старанно обстежила лівий берег Бугу, який повинен був стати кордоном між Ге ¬ рманіей і Радянським Союзом. Разом з червоними командирами німці блукали по укріплень Брестської фортеці, ніби знайомлячись з місцями, де було здобуто перемогу над польським гарнізоном. Оглядали зруйновані каземати, кинуту амуніцію. А сапери в цей час заміряли глибини, визначали напрямки, найбільш зручні для форсування Бугу і Мухавца. Потім, коли 22 червня 1941 року розпочався перехід кордону і штурм Бреста та фортеці, німецькі війська діяли напрочуд злагоджено. Вони знали заздалегідь, на які майданчики висаджувати десант, де форсувати річку, куди краще переправляти артилерію. І де найбільш вразливі місця Брестської фортеці.

А в послужному списку Хайнца Гудеріана — Казанське танкове училище та академію Генштабу. Блискучий офіцер прусської школи отримав ще й чудову підготовку у кращих навчальних закладах ймовірного супротивника. Можливо, у німців не було б такого приголомшливого успіху на початку війни, коли б не ця співпраця між вермахтом і вищим командуванням Червоної армії.

Наша країна готувала у себе кадри німецьких льотчиків — майбутніх асів Другої світової війни. Німці прекрасно вивчили нашу військову техніку, були достатньо обізнані про останні досягнення радянської військової науки. Вони знали в обличчя багатьох воєначальників, їхні сильні сторони і недоліки. І навіть територія, на якій довелося потім воювати, німцям була добре знайома.

У червні сорок першого німецькі війська залишили Брестську фортеця в тилу, в оточенні, і рушили далі. За безрозсудну радість, з якою в тридцять дев`ятому вітали в Бресті вермахт, через два роки було заплачено життями тисяч солдатів. На кожного вбитого німця — десять наших. Оточені, кинуті своїм командуванням, вони змушені були самі зупиняти німецькі війська. Затримувати їх на непозначених рубежах — іноді, можливо, всього на хвилину. Німці не дійшли до Москви тільки тому, що наші солдати взяли на себе тяжку роботу виправлення бездарної політики своєї держави.

Довгий шлях до меморіалу

Брестська фортеця не зупинила німецькі війська, як це підносилося потім радянською пропагандою. Танкові колони просувалися в глиб країни. А там, в Бресті, німці залишили лише окремі частини Другої піхотної дивізії вермахту, яким наказано було добити непокірний гарнізон. Втім, гарнізон — це занадто гучне слово. Багатьох до початку війни вже не було в фортеці. Кого-то вивели в літні табори. Хтось пішов на маневри або на будівництво укріпрайону. У фортеці залишалося від семи до восьми тисяч військовослужбовців. Та ще триста офіцерських сімей. Хтось із командирів, побоюючись оточення, поспішив вивести своїх підлеглих. А у фортеці залишалися в основному господарські підрозділи, медична частина, транспортна рота, інтендантські команди. Стройових було мало.

Проте ці розрізнені підрозділи, ніким не об`єднані, надали наступаючим німцям нечуване опір і протрималися більше місяця. Командирів високого рангу серед захисників фортеці не було. Самими старшими за званням залишалися майор Гаврилов, капітани Зубачев, Шабловскій, Касаткін і полковий комісар Фомін. А в основному — командири рот, взводів, відділень. Вони й організували майже неможливе в тих умовах опір і трималися, поки були боєприпаси. Захисники гинули під обвалами, під вогнем, без надії на допомогу. Про цей подвиг потім будуть ходити тільки непевні чутки. Багато хто з тих, хто дивом вижив, пройдуть ще й сталінські табори. Полон солдату країна не прощала.

Солдати Війська польського, двома роками раніше зустріли там війну, покинутими себе не вважали. З ними був їхній генерал. Вони не писали на стінах: «Помремо, але з фортеці не підемо». Солдати гідно виконали свій військовий обов`язок. І той, хто відповідав за них, виконав свій командирський борг. Взяв відповідальність на себе захисників і вивів з фортеці в облозі. І з військовими почестями зрадив землі загиблих. Всіх до одного. Може бути, саме це радянська влада йому не змогла пробачити.

28 вересня 1939 генерал Константи Плісовскій, який командував обороною Брестської фортеці, радянськими військами був узятий в полон. Його відправили до табору в Старобільську. А через кілька місяців розстріляли в будівлі харківського НКВС. У 1996 році наказом міністра оборони Польщі 6-й бронекавалерійской бригаді Війська польського присвоєно ім`я генерала Константи Плісовского.

А майора Гаврилова, захисника Східного форту, 23 липня 1941 взяли в полон німці. Він був важко поранений і настільки виснажений, що німці не могли зрозуміти, як він ще міг стріляти. Полоненого Петра Гаврилова на ношах пронесли перед строєм, щоб солдати віддали честь герою. Пізніше ці почесті коштували майору десяти років таборів. Героєм Радянського Союзу він стане багато років по тому.

Московському вчителю, сержанту Олексію Романову, який захищав фортецю, німці почестей не чинили. Його знайшли без свідомості під завалом. Кинули в табір військовополонених. У Гамбурзі, коли їх вивели на розчищення руїн, Олексій Романов втік. Він пробрався в порту на шведський торговий корабель і, зарившись у вугільному трюмі, доплив до Стокгольма. Там поліція передала Романова особисто радянського посла Олександра Коллонтай. У той час вона вже пересувалася в інвалідному візку. Почувши історію Романова, сказала: «Вибачте, що не можу встати перед вами на коліна». Коллонтай допомогла сержанту повернутися додому. Батьківщина сентиментальністю не відрізнялася. І зустріла його, як і інших, які потрапили в полон.

Тільки через десять років, коли Хрущов почав повертати людей з таборів, захисники фортеці дізналися, що вони — не злочинці. Їх військову честь врятував письменник Сергій Смирнов. Це він допомагав колишнім ув`язненим, слухав їх скупі розповіді і відтворював по деталях майже фантастичну історію. Тільки завдяки йому їх все-таки визнали героями. Реабілітували. І нагородили. А в Брестській фортеці почали будувати меморіальний комплекс, який став головним об`єктом радянських екскурсій після Червоної площі і Ермітажу. І імена героїв-захисників там написали. І монумент звели. Справедливість взяла гору.

Про те, що в 1939 році цю ж фортеця захищали від фашистів інші солдати, той красномовний меморіал мовчить. Ніби й не було тридцять дев`ятого, трибуни з Хайнцем Гудеріаном і Семеном Кривошеїн. І тим більше не було радянсько-німецького комюніке та польського посла, кричав «ніколи», і розстріляного генерала Плісовского.

novayagazeta.ru
Ірина Халипа
наш соб. кор.
Білорусія

PSНеточність — Гудеріан у нас не вчився
Ось тут посилання. Хайнц Гудеріан лише був з інспекцією в Казані в 1932 році.

http://nvo.ng.ru/history/2004-04-30/6_guderian.html

Але і в тій статті неточність: Назва книги — не "Achtung, Panzer!", А "Panzer, Marsch!" — "Танки, вперед!"