Українці - Соціальна блоґерська мережа

Я беру в руки автомат. Детально оглядаю його і чищу. Холодна сталь обпікає руки. Цих тварюк багато, тому запасаюся набоями. Все чого мені хочеться, це щоб всі там були, всі до одного; щоб мої кулі нікого не обминули.

Падає дощ але повітря не холодне. Я весь промок. Та думками далеко від мокрого одягу, що обліпив моє худе тіло, чи парасолі, що поломаною залишилася вдома. Сумка важка, тому постійно доводиться перекладати її з однієї руки в іншу. Перехожі здивовано поглядають на моє мокре обличчя. В мене є подруга, що при зустрічі питається замість «Як справи?», — «Як настрій?». Якби я зустрів її зараз, то на це питання не знав би що відповісти – настрій відсутній.

Згори добре всіх видно. Нині якийсь важливий для них день, тому, здається, всі сволоти присутні. Я надто довго терпів, щоб зараз зволікати, тому не особливо не прицілюючись, я натискаю на спусковий гачок. Автомат в моїх руках починає судомно трястися. Та я не чую його звуку – ніби оглух. Зате чітко бачу жах в їхніх очах. Цей жах лише додає мені сил і я ще сильніше притискаю до плеча приклад. Швидко міняю магазини і, таке враження, що вже по коліна стою у використаних гільзах, що розбризкуються навсібіч. А ті, внизу, метаються по величезному залі як щурі. Та з кожною миттю їх все менше і менше. Біля виходу з приміщення величезна кількість мертвих тіл в дірявих костюмах. Решта хаотично порозкидана. Ну ось – все. Хоча, ні, один в кутку притаївся і приречено дивиться на дуло мого автомата. Він панічно ворушить губами і щось шепоче про милосердя. Він благає припинити. Ну що ж, наволоч, а скільки раз тебе просили? Скільки вмовляли, молили дати спокій, перестати ґвалтувати, зупинитися і подумати не лише про свою ситу, жирну тушу? І що – ти чув?! Чи зневажливо дивлячись, з огидою продовжував топтати і витирати ноги об мене? А потім йшов жерти, щоб добавилося ще одне підгарля… Саме тому, я не вагаюся. Лунає звук від одиночного пострілу і в чолі покидька з’являється чорна дірка.

Я, Український народ, саме таким бачу свій ідеальний день. День, коли одночасно є і хірургом і оперованим. День, коли ракову пухлину вирізаю сам собі без анестезії. День, який дійсно починає новий відлік у моєму житті і звільняє майбутні покоління від цього маразму. Цей день поки-що у моїй голові. Поки-що…