Українці - Соціальна блоґерська мережа

Нас уже давно нема в Афгані. Нема навіть країни, яка нас туди посилала. Там зараз замість нас американці.
Я приїхав в Кандагар, як представник сусідньої держави. Нічого там за двадцять років не змінилось. На перший погляд. Насправді змінилось відношення людей до нас.
- Як вам живеться? — спитав я у одного з колишніх відомих польових командирів.
- Воюємо, — коротко відповів він.
- Ну і як супротивник? – спитав я.
- А, — махнув він рукою. – Це не чоловіки. Вони тільки знають, що ракети. Чоловіки так не воюють. Спочатку сто ракет, потім з’являється один солдат. Ти вийди в поле! Один на один! Як мужчина! Покажи силу! Я тобі розповім історію. Це було під час війни з шураві. Нас було сто п’ятьдесят чоловік. Нам потрібно було пройти в долину. На горі по дорозі засіли шураві. Ми точно знали – їх там п’ять чоловік. Ми спочатку пішли напряму. Застрочив кулемет. Ми в обхід. Там теж нас зустрічає кулемет. Ми з трьох боків вгору. Так нас з трьох боків поливають кулеметним вогнем.
І так шість днів! Шість днів ми не можемо прорватись в долину. Втратили сто людей. Нарешті на сьомий день на горі скінчились набої. Ми добираємось до вершини. Там п’ятеро молодих солдат. Кожному з них двадцяти ще не має. Голодні, — у них їжа п’ять днів назад скінчилась. Не пили дві доби. Ледве тримаються. А дивляться вовками! Готові загризти заживо! Я подивився на них, сказав: „Все, шураві. Читайте молитву!”.
Клянусь всіма святими – ми були готові розшматувати їх! І всі п’ятеро зімкнулись, взялись за руки і стали вряд. Чоловіки! Ми їх нагодували, напоїли, перев’язали рани. Наступного дня дали їм в руки їх зброю і я сказав: „Шураві, я хотів би щоб мої сини були такі ж як ви. А тепер ідіть”. І пішли. Але ніхто з них за весь час не оглянувся назад! Ось супротивник! А ти питаєш – американці...
І я подумав: — велика була країна, котра мала таких синів, якими навіть ворог захоплювавсь.
І я сказав: „Кумандон (командир), а я ж теж був в тих же рядах. Я теж стріляв по афганцях”. Він встав, поклонився, правда ледь поклонився, тільки головою і сказав: Чоловік загартовується в боях. Я бачу по твоїх очах – ти воїн. Інакше ти б ніколи не промовив такі слова! І ти ще питаєш з ким ми сьогодні воюєм?”

автор Абдуджабор Абдуджалілов