Українці - Соціальна блоґерська мережа

Природа. Це все, що оточує на протязі всього нашого життя. Але чи так воно є зараз? Звичайно, люди зробили прорив у розвитку техніки, науки, відкрили нерозгадані раніше таємниці, але при цьому всьому вони забули найголовніше. Природа. Людина – невід’ємна її частина. Поринаючи у щоденні турботи ми убиваємо в собі душу, фантазію, вільну думку і живемо тільки за правилами XXI-го сторіччя. Наше життя перетворюється на монотонне буття з безкінечними «треба». Індустріальна система непомітно затягує нас у вир штучних почуттів і думок. Люди пригнічують у собі особисті думки і намагаються жити «як усі». Але ж в житті все не за сценарієм! Всі беруть участь у нескінченному марафоні і не помічають, як залишають на узбіччі насолоду від життя. Таким шляхом вони реалізують не свою ціль у житті, а чиюсь чужу.
Іноді потрібно знайти у собі сміливість виринути з цього згубного потоку і озирнутися довкола. Відкинути усі набуті знання, звички, форми і подивитися на світ чистими дитячими очима. Забути про всі гаджети, комунікатори, пейджери, мобілки та видобути ті почуття, котрі збирали наших предків довкола вечірнього вогнища. Ви коли-небудь були на природі, серед віковічного лісу з найближчими людьми, перед якими вам не потрібно надягати маски, а можна відпустити свої почуття, не маючи на меті ніяких корисних задумів? Ні. Тоді ви багато чого втратили у своєму житті. Адже це прекрасно, коли ти лежиш на прохолодній, яскраво-зеленій траві, дивишся в бездонне небо, спостерігаєш, як тануть у безмежній синяві невагомі хмаринки. З якимось часом твій зір і слух загострюється. З прекрасних лісових звуків ти починаєш вирізнять спів птаха, шурхіт їжачка та мелодійні концерти жаб на болоті. Ця музика краща за всю у світі, бо вона створена з частинок природи. А людина – це природне створіння. І як ми не хочемо змінити та автоматизувати наше життя, відірвати дерево від коріння нереально не пошкодивши його.
З газет, телебачення, Інтернету ми постійно чуємо повідомлення про те, що збільшується захворюваність населення. Цього і слід було очікувати, адже своїми діями ми вбиваємо себе. Забруднення, радіація, шкідлива їжа – це все дається взнаки. Ми забуваємо, що це таке – зірвати із стебла свіжий огірок і з’їсти. Сучасне покоління дітей звикло бачити цей овоч тільки на прилавку магазина в поліетиленовому пакеті. Деякі у своєму житті коня чи свиню бачили тільки на картинках. Чим далі ми відходимо від джерела нашої життєвої енергії, тим слабшими стаємо. Як у книжках нашого співвітчизника Лук’яненко, де він описує прив’язаність людини до своєї функції, але якщо ти вийдеш за межі її дії – загинеш. Зараз людство у точно такій ситуації. Ми стоїмо на межі:ще декілька кроків – і ми зможемо попрощатися з Людиною Розумною як з видом. Чи заслужили ми назви «Розумні», якщо так нещадно нищимо одне одного. Ми рубаємо гілку, на якій сидить усе людство.
Тільки у єдності з природою ми зможемо повністю реалізуватися та наповнювати своє життя справжніми живими почуттями. Спам’ятатися є час завжди, але чим раніше це буде, тим краще для нас. Без природи ми протягнемо стільки ж, скільки й дерево без коріння. Потрібно взяти до уваги досвід наших предків, які віками жили у злагоді з природою і не бавились у ігри приборкувача природи. Вони мають гіркий досвід.
Не потрібно ламати свою природу і кидати свій організм у повністю не пристосоване для нього середовище. Звичайно, не можна нехтувати сучасними надбаннями, але й одночасно не можна відриватися від колиски нашого життя – природи!