Українці - Соціальна блоґерська мережа


Вітаємо в соціальній мережі "Українці"


У нас Ви зможете створити свій власний блоґ. Його будуть читати інші користувачі, які будуть оцінювати Ваші статті та коментарі, а Ви, в свою чергу, зможете оцінювати їхні. Реєстрація
Ви не представились. Зареєструватися.
відновити пароль

Остап → Куди шлях?

Середина листопада, але навдивовижу теплий день. Листя вже давно злетіло з дерев, і навколо все сіре і готове зустрічати сніги. Біля прибраного подвір’я, біля лавки, що при дорозі, стоять троє хлопчиків. Вони одного віку, і їм вже десь так шість- сім років. Хто сидить на лавці, а хто стоїть поруч, хто розказує, а хто слухає. Їм ще треба робити уроки на завтра, але це буде пізніше- ввечері, а зараз вони захоплено спілкуються на свої чоловічі теми. Один, найвищий, тримає в руці здорову пайду хліба зі сливовим варенням. Хліб йому дала мама перед тим, як він вийшов на вулицю. Смакує він повільно, ніби розтягуючи задоволення. Він їсть і раптом бачить темно-рижого собаку, що не помітно підійшов до них збоку, і зараз тихенько сидить на відстані шести метрів, уважно слідкуючи поглядом за рукою хлопця. Малий поволі підходить до собаки і здивовано відмічає собі подумки, що він не тікає. Наступна думка- що він голодний і саме тому не тікає. Двоє інших зістрибують з лавки і підходять також зацікавлені псом. Кілька хвилин вони жваво обговорюють тварину, але потім втрачають до неї цікавість і відходять трохи на бік. Та цей що з хлібом, все ще дивиться в очі собаці і йому стає його шкода, дитяча фантазія починає малювати блудного голодного собаку і співчуття щосекунди зростає. Раптом він робить рух рукою вперед і вже на половину з’їджений хліб летить собаці. Пес кидається до окрайця і майже не жуючи ковтає. Побачивши як тварина їсть, малому стає ще більше її шкода, він підходить до пса і гладить його. Двоє друзів також підходять і гладять собаку. Пес стає знову темою для розмови. Та через кілька хвилин йому певно, набридає, і він різко виривається з рук дітей, чим на мить добряче їх лякає. Собака починає йти геть. Двоє хлопців лишаються на лавці, а третій, найвищий, вирішує йти за псом- тварина йде в напрямку його дому. Так вони йшли деякий час, кожен думав щось своє. Та вже майже зрівнявшись з рідним подвір’ям малий доганяє собаку, і вже знаючи, що той не кусається, руками зупиняє його і крикнувши – Зачекай!- біжить до кухні, до мами. Мам, дай мені ще хліба!- каже схвильовано, на ходу. Та всміхнувшись виконує прохання сина. Вернувшись на дорогу, хлопчик з радістю бачить, що рижий слухняно сидить біля брами, за що і одержує величезну пайду хліба з товстим шаром сливового варення. Присівши коло собаки, починає гладити темно-рижу шерсть, щось пестливо, тихо промовляючи. Собака слухняно слухає. Хлопчик не знає, що має дальше робити, бо взяти пса додому не дозволять хоча б тому, що в них вже є один, якого він дуже любить, але водночас і цього йому дуже шкода. Можна, звичайно, спробувати попросити тата, але він знає, що хоч його і зрозуміють, та все одно не дозволять. Малий нахиляється і майже на вухо шепоче псові – Чекай. Мам, можна ще хліба?- хлопчик почув, що голос звучить не рівно і не впевнено. Мама здивовано відривається від роботи, пильно дивиться на дитину, а потім запитує – Кому ти його носиш? В хлопця починають мокріти очі і він відчуваючи що ось-ось підуть сльози, схвильовано пояснює- Ні, ні, я сам його їм, просто він дуже смачний. І тут по білому обличчі починають збігати струмки. Малий силкується боротися з сльозами, але мало-що виходить, і шморгаючи носом признається кому віддає хліб. Мама підходить, пригортає хлопчика до себе, усміхається і лагідно говорить- Треба було так і сказати мені, сонечко. Малий швидко заспокоюється, але коли повернувся на дорогу- собаки вже не було.
Це було на початку дев’яностих. І зараз, з року-в-рік, таких дітей стає все менше. З кожним виходом нової комп’ютерної гри, в якій присутні криваві побоїща і жорстокий сюжет, все менше малих сердець здатні відчувати співчуття до приблудного собаки. Чим менше ми розказуватимемо своїм дітям казок перед сном, замінюючи їх сучасними жорстокими мультиками, тим більше забиратимемо людяності в майбутніх поколінь. Можливо, це просто нова сходинка в історії цивілізації, і холодні серця- це така плата за всюдисущу і необхідну глобалізацію. А можливо, ми помилилися на роздоріжжі, вибравши не ту дорогу.
людяність, діти, суспільство, глобалізація
Остап (07.04.2009 20:00) Версія для друку надрукувати
4 бала

Коментарі:

електрик    07.04.2009 22:36# 0

Прочёл книгу одного австрийца "Человек находит друга". Он воевал в Белорусии. Так вот он отмечает, что у нас мораль выше чем у них. Приводит пример. Идёт на речку купаться ватага хлопцев с собаками. В Австрии если мальчик видит собаку, то почти всегда хочет её копнуть.

Андрій McLom    10.04.2009 04:01# +2

Сильно пише Остапе... просто сильно !

Мандрівник    28.05.2009 12:04# 0

Готовий підписатися під цими словами, і саме так — глобалізація, це насправді темна сила, яка принесе чимало проблем з собою...

Мандрівник    28.05.2009 12:05# 0

"Мама підходить, пригортає хлопчика до себе, усміхається і лагідно говорить- Треба було так і сказати мені, сонечко." — звісно це все залежить і від батьків!
Ви можете коментувати статті, для цього необхідно авторизуватися, або зареєструватися.

З Вами на сторінці ↓

1 гостей сайту